Батькам

Ні-ні-ні! Справа в тому, що такими порадами ми перекладаємо відповідальність за припинення булінгу на постраждалого - замість допомоги йому/їй.

Батьки, які радять "дати здачу", зазвичай вірять, що булінгу піддаються саме слабкі діти. Таке ставлення та трансляція подібних повідомлень призводить до того, що дитина, замість вираження гніву назовні в (бажано) конструктивний спосіб, починає звинувачувати себе. На жаль, це трапляється дуже часто, особливо в культурах, де звинувачення жертви вважається нормою, а мішені булінгу звинувачують у всьому не агресора, а себе. В Україні часто можна почути, що якщо тебе булять, то ти слабак/-чка. У таких умовах дитина відчуває глибокий сором за свою "недостатність" і не звертається до дорослого за допомогою. В результаті дорослі не знають про випадки булінгу і не можуть втрутитися.

Дитина, яка спрямовує свої почуття всередину, не шукає підтримки у однолітків, адже їй соромно зізнатися в своїй "слабкості". Це призводить до ще більшої ізоляції і закріплює її у ситуації булінгу. Адже дружні зв'язки та підтримка групи є дуже важливими для виходу з булінгу. Самозвинувачення у булінгу, пошук своїх "недоліків", які нібито дають підстави для булінгу, руйнують самооцінку і завдають великої шкоди психічному здоров'ю.

Важливо, щоб діти знали, що неруйнівне вираження гніву (наприклад, звернення до вчителя чи директора по допомогу, апелювання до справедливості) може принести результат.

Часом діти, чуючи від батьків лише поради на кшталт "Дай здачі", йдуть на відчайдушні кроки. Прагнучи помсти й не вірячи в ефективну допомогу дорослих, дитина намагається заручитися підтримкою інших дітей, і в 5% випадків це призводить до переходу зі статусу жертви до статусу булера. Це найруйнівніша для психічного здоров'я роль.

Людина, яка дійсно не звертає уваги, зазвичай не відчуває жодних емоцій щодо того, що з нею відбувається. Чи так це стосовно дитини в ситуації булінгу? Як можна просити дитину не звертати уваги на біль та образи?

Коли ми радимо дитині просто не зважати, ми наче говоримо їй: «Твої почуття неважливі. Незалежно від того, як сильно тобі боляче, просто ігноруй свій біль». Діти, які, здається, «не реагують», вони або виконують вказівки дорослих без внутрішньої мотивації, або зневірені у системі допомоги: «Все одно нічого не зміниться». Такі діти рідко справді «байдужі» до того, що відбувається, натомість вони подавлюють будь-які свої емоції щодо ситуації. Ці діти відчайдушно потребують допомоги. А проте вони не звертаються за нею, оскільки після повідомлення «Твої почуття неважливі, а ситуація настільки несерйозна, що її можна ігнорувати» це видається цілком слушним рішенням. Вони залишаються сам на сам зі своїми стражданнями, заганяючи їх глибоко всередину.

Частота та інтенсивність булінгу в умовах вдаваної «байдужості» мають досягти певної межі, перш ніж дитина наважиться звернутися по допомогу до вчителя чи батьків. 

Таким чином, порада «не звертати уваги», як і «дати відсіч», є не дуже вдалою.

Якщо ваша дитина страждає від булінгу, перш за все, визнайте її почуття. Це означає показати дитині, що її емоції є природними і відповідають  ситуації. Наприклад, якщо дитина каже: «Я дуже злюся!», батьки можуть сказати: «Злитися — це погано», або ж вони можуть підтвердити її почуття, відповівши: «Звісно, що ти злишся, це абсолютно нормально в такій ситуації».

Ваше завдання — знайти такі слова, які покажуть дитині, що її почуття є нормальними для цієї ситуації. Наприклад, можна сказати: «Те, що з тобою сталося, дійсно обурливо. Звісно, що ти лютуєш! Це цілком зрозуміла реакція на такі обставини».

Дуже часто діти не діляться з дорослими своїми проблемами, бо бояться, що батьки будуть надмірно емоційно реагувати й лише погіршать ситуацію. Тому найкраще батькам співпрацювати зі школою, котра мусить мати свій протокол реагування на булінг. Вивчіть цей протокол та вимагайте діяти відповідно нього.

Не варто влаштовувати конфлікти з батьками кривдника чи самим булером. У цей момент школа повинна взяти на себе відповідальність. Батьки, дізнавшись про проблему, підтвердивши почуття дитини та серйозність ситуації, запевняють її у своїй підтримці і повідомляють заклад освіти про проблему.